Не відлітай, не квапся навощувати крила
І сипати під ноги засмучені листи.
Душа твоя ще літом усіх не налюбила,
У найтемнішій ночі свічу не засвітила,
Котра б зуміла темінь розлук перебрести.
Не відлітай, у небі ще молиться світанок,
Побожно руки звівши нашіптує снаги.
Збирає серце роси молитви тої в дзбанок,
Аби напитись віри тремкої наостанок,
Коли впаде зажура на рідні береги.
Не відлітай, ще хвильку затримай вдома свято
У вицвілій світлиці невгамного жалю -
Хай ненька порадіє і звеселиться хата,
Дитятко пригорнеться і посміхнеться тато,
Дружина натуркоче: люблю, люблю, люблю...
***
Та знову вперто кличе недоля чужиною,
Запаскою втирає вікно, де никне світ.
Німіє серце, гасне лампадка супокою
Над урвищем безсилля, що гине за тобою
Зацілувати слізьми щонайдрібніший слід...
(19.05.13)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425958
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2013
автор: Леся Геник