Заливає день холодний дощ,
Безжально закриваючи нас вдома.
І навіть сила того грому
Не виведе мене із коми
В яку упав я на весні.
Тепер живу немов в вісні.
Бачу та чую всі слова,
Але ж на них мені плювати.
Лиш бідна моя голова
Про життя все хоче знати,
Але ж нема в кого спитати.
В думках своїх буду літати
У пошуках дверей відкритих,
Із щирості й кохання литих,
Але ж вони всі під замками.
Ударить дощ. Та все громами
Кричить же небо се до нас,
А нам лиш грошей, голий сказ…
Закриті очі не можуть бачить.
Закриті уші не почують.
Слова ж твої нічого не значать.
В душі вже демони ночують.
Закрились ми від світу вдома.
Себе боїмось та того грому.
Сльози ховаєм під вуаль.
Серця – каміння. Та нажаль
З камінням довго ми живемо,
А дощ все падає у небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426348
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2013
автор: Сашко Ткаченко