Позбираю думки на причілок,
До останку усі підберу.
Не дивуйтесь, з життєвих сторінок
Через душу б донести перу.
Роззираю небесну світлину
І малюю пейзажем слова.
Лиш в таку благодатну хвилину
Для основи снується канва.
Обгорнула кохання думками,
Знову ж серце пече, не моє..?
Та, неначе дитину до мами,
Співчуття прихилила своє.
Переплакала болем я зраду,
У молитву сховала печаль,
А рецептом давала пораду.
Не собі, а для інших, на жаль.
Почуття ж прикриваю думками,
Хай мовчання в рядки перейде ,
А ЛГ вже своїми вустами…
Скаже словом, що в душу ввійде.
Ось думки, підперезані слізьми.
Чи ж скажу, що це плакала я.
Героїні своїй ніжно-ніжно
Сумота переллється моя.
А думки, що стоять ось, по краю,
Вже давно загубились в мені.
Достеменно таки і не знаю,
Хто подумав, сказав... і чиї?
Ех, думки, прогортаю щоденно…
Переставити хочеться ряд.
Та минуле в сьогодні, напевно,
Не зійдеться у часі ніяк!
Я думками радію весняно,
А в прощанні сумую таки.
Мила, ніжна ЛГ, моя панно.
Знов скажу, що твої це рядки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426370
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2013
автор: Тетяна Луківська