Чи туди, де у хмарах кружляє велично орел?!
Аж ніяк! Заперечень і фактів, признАюся, море...
Опускаюсь на дно, до фрегатів і до каравел,
На яких щось святкують Кортесові конкістадори.
Про тільця золотого їм вже не забуть ні на мить.
Веракруз, узбережжя і скелі далеко-далеко...
А воно таки добре тривожить і добре болить
Саме там, саме там, де поцілили списи ацтеків.
Проросла ламінарія крізь напівзгнилі бортИ,
Густо мідії вкрили сталеві подряпані лати...
Оглядаю, всміхаючись, дивні підводні світи,
Обіпершись на з'їдену сіллю морскою гармату.
Лиш корали, молюски, монети, медузи і слиз...
Запізнилось з своєю жорстокістю середньовіччя...
А дельфіни сміються і тиша тікає кудись,
І в рапані дрімає, епохами стомлена, Вічність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426448
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.05.2013
автор: Віктор Банар