Згоряють коври від надмірного світла.
Я тону у прозорій хвилі тепла
Від цієї спеки, від надлишку літа
Плавиться наше місто, дороги і я.
Ріки смоли з нещасних шоссе
Зливаються Нілом в один океан.
Він темний як ніч, а я пишу ессе,
Яке містить в собі руйнівний план.
І поки ти дивишся сни, я випиваю
Літровий бокал кришталевих страхів.
Я вмію любити, я про тебе все знаю,
Тому ухиляюся від твоїх жахливих гріхів.
Приховані камери дурнуватих богів
Розставлені по кутах нашої спальні.
Ми втратили віру психічно-хворих років
Які були з нами у готельній вітальні.
Поки ми були разом, вони грали у нарди
Ставки були надзвичайно високі.
Я попросив в смерті відкрити нам карти,
Але вона відмовила, тому що ми кароокі.
Вона просто сиділа у чорній накидці
І щось бурмотіла під неіснуючий ніс.
Опісля я лежав, у ванній, на плитці.
Дивувався, як ж швидко фікус проріс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426467
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2013
автор: Сонячний