Розсмішила, постояла, поплакала,
по розбитому серцю вдарила -
наша осінь така розпатлана
а іще, а іще - в останнє.
так, в останнє і ти замріяно
не дивитимешся на зорі
і холодного дикого вітру
не відпустиш на вільні простори.
ніжна кава з своєю задимленістю,
протиріччями теплості й смаку
мертвий хтось із потоками вихрості
дикий спалах твого переляку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426516
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2013
автор: Валіко Коробкадзе