Закохавшись в очі неба до нестями,
тону́ в безодні тихого мовчання.
І у тандемі знов зійде́мося серцями,
та спроба вічності переросте в благання.
Той щем у грудях ніжної блакиті
відчинить двері серденька мого́.
Любов'ю неба я до дна налита,
і не полишу більш бажаннячка свого́.
Чому любов моя така вбивчо нестримна?
Жагу́ невпи́нності не можу я спіймати.
Загинула душа і стала зи́мною,
невже так можна небо покохати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426908
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2013
автор: Роксолана-Марія