Я звикла бачити сонце,
Я знаю звуки дощу.
І вітер, що дме у віконце,
Приносить долю свою.
Життя, ніби море безмежне,
Несе нас в небачену даль.
Кохання й розлуку дарує,
Ніколи нікого не жаль.
А я звикла жити тобою,
Прокидатись з усмішкою твою.
Обіймати тебе, цілувати,
Це називаю – кохати!
Нас з тобою доля єднала,
Хоча квітами все не квітчала.
Зате в горі ми разом ідем,
Разом вихід завжди знайдем.
Одна дорога нам дана від Бога,
Одну любов ми маємо завжди.
І хай зустрінем перепони й гори,
Кохати – це не річку перейти.
Коханий, я живу для тебе,
Для тебе усміхаюсь кожен день.
Тобі дарую ніжність і кохання,
Для тебе народжу дітей.
Я готова бути із тобою,
Хоч до смерті, навіки нехай.
Свою душу присвячу любові
І тобі дорогому віддам.
Моє серце належить тобі,
Тільки ти здатен його зігрівати.
І нічого не треба мені,
Лиш в обіймах твоїх засинати.
Тож навіки ми будем удвох
І кохання своє збережемо.
І надію, і віру й любов
Через стежку життя пронесемо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426989
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: Марина Яковишена