мороз за душу бере,
ти міцно тримай мене.
там де безмежність порожнечі,
грій, обіймаючи плечі.
очі, які сьогодні нічого,
тобі, вибач, не розкажуть,
губи, що будуть мовчати,
та мені хочеться кричати.
я буду сьогодні, наче картина,
але сенсу свого не виражати,
хвилинами плакати, як дитина,
тікати з закритими очима.
хіба порожнечу можливо залатати
реальним чимось чи кимось?
я не вмію брехати,
не скажу, що й залишусь.
я буду слухати, як говорять
дві самотні порожнечі -
моя і ночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427069
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: Марьяна Глодан