Своєю тінню вкривши землю,
Із неба вниз тягну канат.
Об тебе хвилями, як в греблю,
Об тебе б'юсь, мов злісний град.
Напам'ять тільки дотик пальців,
В них ти лишив своє тепло.
Ми так не схожі на коханців..
Але ж нам душу пройняло!
А я б просила, я благала б
Не йти від мене в інший світ.
Прикривши серце, відпускала
В десятки весен, в сотні літ.
Боліло... Аж до кінця-краю,
Що аж на серці рвався шов!
Я зрозуміла, що кохаю,
Лише тоді, як ти пішов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427165
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: Влада Грушицька