Не люблю я каву спозаранку.
Не люблю похмурі сірі дні.
Та люблю помріять до світанку.
Тільки щоб одна... насамоті.
Непомітно сісти біля тебе,
Щоб побачить знов твоє лице.
Та не знаю, чи тобі це треба,
Чи посмію я зробить оце...
Я візьму тихенько твою руку
Прикладу до серденька свого.
Сон не потривожу... ані звуку.
Посиджу я поряд... і всього.
Так захочу, щоб розплющив очі:
Подивися, любий, поряд я!
І отак просиджу до півночі.
Тільки знаю: мрія це моя.
Ти у сні так мило посміхнувся.
Що ж тобі приснилось? Як вгадать?
Ти мене відчув? Поворухнувся...
А хвилини швидко так біжать...
Чом надворі швидко так сіріє?
А світанок каже: вже пора...
Ранок всі думки мої розвіє...
Тепер можна взятись й до пера...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2013
автор: Н-А-Д-І-Я