пригости мене кавою,
хоча б зігрію руки.
знаю, для тебе я не є цікавою:
нічого сказати, нічого послухати.
та ти на мене навіть і не глянеш,
знов палиш цигарку.
отрутою байдужості своєї раниш,
напевне, більше не стрічатиму світанків.
і так шкода, що кава за отруту:
з кожним ковтком,
твою байдужість відчуваю все сильніше.
що ж, хоча б в останнє зігрію свою руки,
а ти і досі (як і завжди),
так голосно мовчиш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427918
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2013
автор: Філіжанка_Кави