Уже в Едемі не було людини,
Спокутувала гріх свій на землі.
Чи навесні тоді цвіла калина
І чи роїлись над кущем джмелі?
А як, напевно, птиці щебетали
І теплий легіт музику творив!
Довірливий, не знав тоді ще Авель,
Що брат його уже приговорив...
Де заздрість чорна - Бога там немає,
Де розрахунок - там зника любов...
Від братньої руки хитнувся Авель -
І пролитлась на землю чиста кров...
Спливло відтоді не одне століття,
Загрузло людство в соромі й гріхах.
І множаться, як гусінь на суцвітті,
Ті ж каїни на зрошених грунтах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428018
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.05.2013
автор: Лариса Журенкова