Спитають вас колись:
Чи знали ви життя?
А ви? Без тям
Відкинете щось дуже ординарне
Вітру в руки.
Від звуків
Шелесту без крил.
Не було сил.
Але ж ви їх шукали.
У просторі поміж корінь старої сливи,
Що в саду.
Не тут,
Не там шукали крила.
Чекали й бачили
В пробаченні
Самих себе.
А інші падали,
Бо з кимось ладити
Не було сил.
Не було крил.
Не було днів
Крізь тінь
І крику крові у долонях.
Лиш перепони,
Ці – були
Зі злив,
А пам’ятаєте? –
Зі слив,
Зі слів
Збирали кісточки –
Так просто, ні для чого.
А потім їх кидали на підлогу –
Не любить, любить…
І збивалися з рахунку.
/ Натомість мов питаючи,
Чи був ким? /
Допоки на долоні зоставалося одне зерня,
Що навмання
Розколювали навпіл криво.
То ж були крила!..
На долоні…
А поряд них – уповні
Серце сливи,
Слави й сил –
Все, що залишилось
Від розтину
У просторі
Й піврозпаду
Молекули
Життя.
Подекуди.
Львів. 28.05.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428896
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.06.2013
автор: Анастасія Витрикуш