Напружений вечір. Розхристане небо і ми –
виходимо «за» і ковтаємо приспаний відчай:
в тутешнє повітря ввібралися рештки вини,
які осідають в легенях надовго, зазвичай.
Бери і ховай до кишень попелясті вогні –
їх вечір розкидав для тих, хто шукає спасіння
від зливи із гострих уламків нудотливих «ні»,
розбитих об скелі у жовтому морі осіннім.
І вірна самотність лягає дощем на міста,
і струшує розпач у вигляді крапель на землю.
Заплющую очі. Рахую повільно до ста.
І втому поволі від себе у ніч відокремлюю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428919
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2013
автор: Марія Родінко