ПроіржАвів підвечір і в дірку у дні виливається теплий кармін
І замащує в червень протягнутий палець людини,
Що рахує зарубки, надерті піском на застінках скляної тюрми,
І збиває лічбу, та не може розбити годинник…
А десь там, на високій-високій горі, западає порізана синь,
Наче свіжо поголені щоки старого Ісуса.
Зашкарубла долоня гребе там докупи усі часові пояси,
Що лежать на землі, ніби тіні нових землетрусів,
І затягує ті пояси і піски у розкішний кобилячий хвіст,
І пускає кобилу галопом по синіх вершинах.
І кидаються врозтіч Стожари і Пси, і гуркоче розхитаний Віз,
а Христос дістає метеори, що впали за шию.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428979
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2013
автор: Tara Maa