Усі вже знають, та ховають очі,
І дивляться із докором услід.
А я без тебе дихати не хочу,
І на тобі немов зійшовся світ.
Її коханою своєю називаєш,
А я –розпусниця, безсовісна—от хто,
До мене по суботах приїжджаєш,
Мов виграш забирати у лото.
Спочатку це сприймала, як образу,
Це біль і ницість, ляпас по щоці.
І сльози викликала і відразу
Обручка ця проклята на руці.
Та буду я твоєю аж до ранку,
Чи ти моїм…позиченим, мов річ.
Я знов лишаюсь в статусі коханки—
Болюче щастя, що триває ніч.
І ти ідеш – тебе чекають діти,
Шукаєш виправдання совісті своїй.
З вікна я бачу, як купуєш квіти,
Так боляче, що не мені, а їй.
Зім’ята постіль, мов життя останки,
А у думках безумство протиріч.
Я знов лишаюсь в статусі коханки
Чекати щастя у суботню ніч…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429126
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2013
автор: Натік