А час старів на посмішку,на мить.
На безкінечність в просторі,де небо
Завішене зірками просто спить.
Цейтноту розділивши на ноцебо.
А треба зовсім мало,щоб збудить
Тих Янголів,що сплять інколи в душах.
Ту посмішку щирішу не гасить,
Робити,що потрібно,не що змусять.
А час старів,можливо все на світі.
Колись у моду ввійдуть ті вірші,
Що не хотіли в полум"ї горіти,
Що рвались з одинокої душі.
Можливо все.В цейтноті написавши
Такий ось вірш-потрібен він тобі?..
Віршем ноцебо до сердець приклавши,
Побачиш-це муляж мо"ї душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429147
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.06.2013
автор: Відочка Вансель