Між Юлями і Ланами,
Між морями й океанами,
Поміж тверезими і п*яними-
старими відкритими ранами...
Шукав я світло- Бога у собі,
Та знеходив:бачив тільки звіра...
Списав усе на долю:"Let it be",
В мені так мало живе віри,
В мене немає чуття міри-
Давно уже зламали ліру!
Куди,куди мені іти?
Зруйновані усі мости!
Я знаю,я на дні,
Але у квітах ти!
В нев*янучій весні,
В безодні Висоти!
Я знаю,вірю,ти щаслива,
Я вірю,і цього мені достатньо...
А моє серце?Неживе,брехливе...
І дні мої безглузді й марнотратні!
Та попри все це серце повсякчас тебе любило,
А ти його безжально,байдуже убила...
Що ж?Скажу я на прощання,мила:
"Прости за все:за сльози,
За поцілунки і за роси:
Вони нам дарували більш печалі,аніж Сонця,
Я відпускаю в небо Янгола-охоронця:
Мені він на Землі вже не потрібен більше,
Бо ти мене навіки в самоті залишиш!"
04.06.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429351
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2013
автор: Той,що воює з вітряками