Ти знаєш як, моя найближча подруго,
мене щодня заковує мороз.
Мої брудні легені з кожним подихом
вдихають цей міський туберкульоз.
І я тепер щодня рахую видихи
в надії не вдихати більше знов,
і, може, так зроблюся я невидима,
щоб він мене ніколи не знайшов.
Ну де ж ти є, моя далека подруго,
я так сумую за твоїм плечем,
щоб знову бути щирою, не гордою,
нестримним розридаючись плачем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429372
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.06.2013
автор: Тетяна Ященко