Всі заклопотані, всі зайняті
Усім немає часу
Усі загублені, всезнаючі
Не здатні виділитись з маси.
Забули вже про красу сонця
Забули й спів дощу
Не заглядають у просте віконце
Не чують і лісів плачу
Покинуть слово і забудуть почуття
Кричить душа у грудях!
Усі мовчать, немає вороття
Чи є ще іскра в отих, сонних людях?!
Неначе вже минули ті часи героїв
І всі проблеми уже тихо сплять
Неначе згас останній вогник у тім слові
А коли скажеш що-не хочуть навіть знать!
Не хочуть чути, знати як колись
Печаті ставили словами
За мову справжню підіймали спис
Не можна говорити лиш думками!
Тож схаменімось браття рідні
Зламаємо цей віртуальних світ
Покажем всім що мови гідні
Що вище ми, за соцмережний гніт!
Що вміємо ми відчувати
Безмежним серцем, чистою душею
Що не говорять нами тільки пальці
І ми кохаєм як раніш-шалено!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429379
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 04.06.2013
автор: НИкнейм