[i] «Мой стих трудом громаду лет пробьет...»
В. Маяковский[/i]
Ростуть поети, як у дощ гриби.
Міняють форми. Відміняють рими.
Мовляв, – чого схилятись перед ними?
Звичайно, що поети – не раби.
На те вона й Поезія, аби
не вмерти за канонами старими.
Та в се ж повинні бути – чи сюжет,
чи думка, що розбудить хоч сумління.
Подумай, хто прийме твоє творіння?
Чи не для того виростав поет,
аби й читач доріс до розуміння.
Не все блищить, що в голову прийшло.
Чекати манни з неба – марні справи.
Слова красиві теж, комусь на зло,
у творчу ніч нашіптує лукавий.
Терновий лавр не кожному – вінком,
то ж не радій, коли тобою пишуть.
Творив лиш той, хто читачу залишить
слова, які втрамбовані трудом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429430
Рубрика:
дата надходження 04.06.2013
автор: I.Teрен