За руки
закидай
всі
звертання
фонетичні
до
загнаного
в шерстяну
підлогу звіра
рівняй
поверхню
своїм
язиком,
здатним
на
усе сокровення
одного
цілунку
будуй -
відбудовуй -
руйнуй
все,
що могло
від
мене тебе врятувати
я все ще можу
говорити,
але
не здатен
сказати
"прощай"
і бачили
б старі
сивочолі
пастухи
зірки
безголові
обезмовлені,
їх діти,
тоді
б народились
з серцями
північних
гірських
узбереж,
тоді
б ці діти
носили
шовкові шапки
із теплим
Ґрунтом,
що на
їхньому
щасті
поріс би,
тоді б ці діти
мали шовкові
риси облич
озера з малими
потопами
вливаються
за шкіру
і під вени
потрапляють
каліками,
великі моря
розливаються
малими
океаними
з низькою
посадкою
для
вологих птахів
я повен
піднебінь
із волосся
вулканів
спочатку
я спалахую,
а потім
повільно
горю:
все, що було
б добре
зараз:
підпалити ці
океани,
з ногами
кинутись
всередину
їхніх глибин
і зотліти
разом
із
їхніми
передмостами
передпокоями
передтамбурами
передтечіями,
в яких подорожували
мертві потяги
разом
з останніми людьми,
що завжди
відчуватимуть
тепло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429584
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.06.2013
автор: Immortal