Розлилося літо пахощами липи.
І хмільне повітря забиває дух.
Тільки чути вітру чомусь тихі схлипи.
Може, йому важко від цих медовух?
Ось злітає вечір. До землі прибився.
І дерева тихо в сутінь загорта.
Закінчив роботу, мрячкою умився.
Видно, що робота в нього непроста.
Падають із листя ніжні самоцвіти,
Що старанно дощ їх літній начіпляв.
І тремтять у сяйві справжні малахіти.
Пошепки із ними вітер розмовляв.
Дощик припинився... Стало тихо-тихо.
Ще гостріше пахнуть липові квітки.
Коли квітне липа, то не ходить лихо.
Вірю я, повірте й ви в такі чутки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429733
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.06.2013
автор: Н-А-Д-І-Я