Ішла я довго по житті,
Мов по розпечених вуглинках.
Тиснула ноша до землі,
Я програвала в поєдинках.
Сльозами милася душа,
Її Господь втирав рукою.
А серце билося пташам,
На волю рвалося із болю.
Віру вдалося донести.
Хоч сили часом і маліли.
Забрав Господь усі хрести,
Дав простір той, який хотіла.
Радій, гуляй, душа, живи –
Стежки у барвах акварелі.
От тільки листя кропиви
Жалять щоночі у постелі.
Оскомою – життя на двох.
П’ю радість, та чогось бракує.
Вкрива гаряче серце мох
І час од часу хмара. Всує!
Хай грім гуркоче в небесах,
Хай буря шарпає надію.
Встоюсь. До мене синій птах
Навідається. Я в це вірю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429949
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)