Я, немов зек, пожиттєво запроторений до в'язниці,
Який ніколи не побачить таку велику для нього Європу.
Твоє обличчя,
твої плечі,
твої долоні,
твої зіниці...
Ти, напевно, моя міні-техногенна катастрофа.
Техно - тому, що це все на межі абсурду.
Тому, що я - твій вірний робот-слуга.
Машина.
Лежу покірно у купі металобрухту.
Шукаю тобі виправд́ання, собі - причини.
Генна - бо ти просочився крізь кожну пору.
Проник у шкіру, добрався до ДНК.
Я знову вернусь додому, відсуну штору,
І ти побачиш мене у вікні - не така.
Тепер у мене очі кольору неба,
Тепер по жилах в мене тече твоя кров.
Не впізнаєш...
Ну і нехай. Не треба.
Мене нещадно змінила твоя нелюбов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429989
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2013
автор: Комета