Ой,як кум до куми залицявся,
Їй пошити сорочечку обіцявся...
(народна пісня)
Давно вже справжньої зими
Не знали в Україні.
Та й кум забув як у куми
Колись коноплі сіяв...
Не замітають вже сніги
Хати під саму стріху,
І люди ще не вороги-
А ні пісень , ні сміху.
О шостій вечора село
Вже дивиться "Марію",
Собака гавкає на зло
І від нудьги звіріє.
А зранку в радіочовнах
Впливають в кожну хату
І плещуть вперто по вухах
народні депутати.
І кожен Цезар,Ціцерон-
Розумні всі до біса,
Але один веде в полон,
А той блукає лісом...
А тому,хто б повів народ,
Немов Мойсей з Єгипту,
Закриють оплесками рот,
Ще й засміють до хрипу.
Хіба ж так витягнеш з багна
Засмоктаного воза?
І хто ж те зна-прийде весна,
Чи діждемось морозу.
Ніякі ж лебеді тоді,
Ніякі щуки й раки,
Вже не зарадять у біді
Й потягнуть воза танки!
Не дай Бог гуркне цей тандем,
Та вскочуть в танець стреси,
І буде регіт,глум і щем,
Коли втечуть колеса...
Дай , Боже,небо нам ясне,
Дай сил тягнути воза,
Хай мати спину розігне
І витре,врешті,сльози.
Щоб кум обіцянку здійснив-
Кумі сорочечку пошив!
1994р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430026
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2013
автор: Михайло Гончар