У пустім і безмежнім прогоні
Скачуть білі легесенькі коні...
Цокотять вітрогінним копитом,
Срібним дзвоном льодистим підбитим.
Їду, їду по білому полю,
А завія дорогу заносить.
Вслід мені вона страшно голосить,
Наче серце заходиться з болю.
Вдаль несуться мої білі коні
У пустім бездорожнім загоні.
Переплутав їм вітер гульливий
Легковійні, тонесенькі гриви.
Поле снігом сипучим покрите,
Дзвонять дзвоном льодистим копита...
І куди я загублена їду
Без путі, без керунку, без сліду?!
Канстанцыя Буйло
Мяцеліца
Праз пустыя бязмежныя гоні
Скачуць лёгкія белыя коні...
Ветрагонныя звоняць капыты,
Шкляным звонам ільдзістым падбіты.
Еду, еду па беламу полю,
А віхура дарогу заносіць.
Яна ўслед мне так страшна галосіць,
Быццам сэрца заходзіцца з болю.
Ўдаль лятуць мае белыя коні
Па пустым бездарожным загоне.
Пераблытаў ім вецер гуллівы
Легкавейныя, тонкія грывы.
Поле снегам сыпучым пакрыта,
Звоняць звонам ільдзістым капыты...
І куды я загублена еду
Без пуці, без напрамку, без следу?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430060
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 07.06.2013
автор: Валерій Яковчук