Трави за лісом вже виросли, вищі за голови,
Ніхто в них не зна́йде вже наше кохання, шукаючи...
Та й нам, геть байдужими стали, чужі усі подиви́.
Ми будем кохати, любити, і дозволу не питаючи.
До останнього подиху....
Ти будеш чекати на мене повсюди...І вдома.
І по лісі блукати не станем, стежки ми ж всі знаємо.
Нас валитиме з ніг від життєвих турбот, втома...
Але вже ми не скорені...Ми ж досі кохаємо!
До останнього подиху...
Крізь усі перешкоди пройдемо за руки тримаючись.
Коли хтось ненароком впаде з нас, не згубиться в темряві й мороці.
Бо освітить любов, і руки не відпустить кохана(коханий)торкаючись
До куточків таємних душі.Ти чекаєш. Я чекаю тебе вже давно на околиці.
До останнього подиху...
Нас можливо коситимуть дивні, підступні хвороби, знайомі.
Вириватиме серце ножем туга й мука і старість беззуба...
Та любові пісні, і дзвінкі голоси пролунають у рідному домі.
На порозі чекають ...Ми кохаємо ...Хоч для інших можливо то згуба.
До останнього подиху...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430613
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2013
автор: леся B