Розтікається літо по всіх найбрудніших кутках,
Недопалком зім’ятим нам кидає травень під ноги,
Починається спека, і дехто вже навіть засмаг,
Але я, признаюся, це літо ненавиджу трохи.
Я ненавиджу сонце, зелені обличчя дерев,
Їхнє темне коріння, яке проростає назовні,
Все це робить із мене ходячий оголений нерв,
Я втрачаю тебе і це літо стає беззмістовним.
Ти полишиш це місто, так ніби його і не знав,
І коріння столітнє ростиме без тебе спокійно,
І не знаю опісля скількох передранішніх кав
Я скажу, що забула твої полум’яні обійми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430683
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2013
автор: Марія Родінко