Ніч заспала на моїх долонях.
Скажете-вона не трудівниця?
Попіл із зірок на ніжних скронях,
Сукня,як в страрої танцівниці.
Затуляла вікна,цілувала
Тих,кого чомусь усі забули.
Діточок до себе притуляла,
І ніколи на брала відгули.
Бачила,як навіть смерть приходить
Уві сні і очі затуляє.
Бачила,як сам нечистий водить
У спокусу і не покидає.
Материнську бачила молитву,
Найщирішу,з гіркими сльозами.
Як у вушко голки тягнуть нитку,
Вишивають той рушник роками.
Відчувала,коли місяць повний
Розганявся,набирався світла.
Як розшила матір рушник довгий,
І як затуляла вночі вікна.
Ніч заспала на долонях,сниться,
Що два дні до купи хазяйнують.
Розбудила і дала напиться
З сонця сік,де Янголи чаклують.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430866
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.06.2013
автор: Відочка Вансель