Мене колись ці спогади доб’ють,
А час із нами зовсім не жартує.
Мені всі кажуть: «Перейде, забудь»,
Та як, якщо мені тебе бракує?
Саме тебе, твоїх мінорних нот,
Твоїх бездумних, інколи, мелодій.
Мені бракує втрачених висот,
І посмішок при будь-якій погоді.
А твої руки, сповнені теплом,
І тихий спокій, що завжди рятує,
Моя молитва над твоїм чолом.
Мені тебе нестерпно так бракує.
А ти пробач, що я оце кажу,
Тобі це зараз, мабуть, недоречно,
Та я тебе ще до цих пір люблю,
Мені з тобою більше, ніж безпечно.
І знаю, звісно, винна я сама.
Ні час, ні відстань рани не лікує.
Ти зрозумій, що я уже не та,
Але мені до сліз тебе бракує.
11. 06. 2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2013
автор: Альбіна Кузів