В минуле ниточка порвалась,
Вже не зарадити біді,
Негода миттю десь підкралась,
Було усе, мов в страшнім сні.
Із неба блискавка летіла,
А вітер, мовби скаженів,
Страшна була у нього сила,
Все на шляху в себе ломив.
Вона стояла, вся тремтіла,
Самотність наганяла жах,
Робила справу страшна сила,
Її життя в неї в руках.
Миттєво вирвало коріння,
Упала на хату в одну мить,
В очах негоди лиш творіння,
Та з жаху листячко тремтить.
Було багато пережито,
Багато бачила вона,
Не раз журбою все сповито,
Давно лишилась сирота.
Її матуся так любила,
З нею ділила всю печаль,
Давно рідненька світ лишила,
Берізка все дивилась вдаль.
Туди, де цвинтар, вічний спокій,
Де сум, печаль вічно живуть,
Хоч світ великий та широкий,
Та геть не в тому певно суть.
У вічність з часом все відходить,
Печаль на серці та журба,
Сльозі скотитись не зашкодить,
Якщо забув все, то ганьба.
До нині спогади зі мною,
До нині з ними я живу,
Лишилась хата сиротою,
Негода вбила вартову.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/243-v-pam-yat-pro-berizku.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431248
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2013
автор: Антоніна Грицаюк