Ніколи не повертатись на корабель,
з якого скинули
в глибини жорсткого моря,
ніколи не повертатись
в серця,
які згасли й згнили,
ніколи не повертатись до неба,
завжди стояти спиною до бога,
завжди лущити шкіру,
прочавлювати рани,
до самого м’яса,
кулаками
стесувати ненависть
Завжди бути в своїй міцній будівлі
завжди зачинятись у пащі
вітрів,
пишучи листи коханій
смерті.
Кожне наступне послання як твій смертний вирок,
але ж ти не дійдеш,
бо сама втрапляєш в пастки часу
обмеження
постійні обмеження на життя
наступний вихід до тебе,
ще не близько,
але я вже чекаю
з любов’ю-з-нетерпінням
ти приносиш страждання,
та cтраждання ці тільки вчать,
ти вчиш краще,
ніж будь-хто,
тому я чудово усвідомлюю
я готовий тебе міцно обійняти
й більше не відпустити,
але ж
ти
відпустиш мою шию,
відпустиш
я знаю,
скидаючи мене,
як і всі, у глибини
жорсткого моря
я не ображений, я захоплений
твоїми розповідями,
цими величними безцінними
картинами різних життів
та позажиттів
цими листівками,
цими постійними нагадуваннями,
що рано чи пізно я звільнюсь
тому, я тобі вірю.
тому я тобі вірю,
адже я знаю тебе як облуплену
ти приходила тричі,
та навіть не торкнувшись мого плеча
йшла геть
останній раз буде незабаром
сподіваюсь він буде безболісний,
сподіваюсь я остаточно звільнюсь
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431495
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.06.2013
автор: Immortal