як тільки береги,
потоптані й пом`яті
(в траві – пляшки, сміття і «мат на маті»…)
покинуть люди, гуси і качки
і ґерели́цями потягнуться «до хати» :
наїстися і спати –
у озері купаються зірки…
з-під верб,
тихесенько і плавно,
йду у воду,
на ви́диху занурююся, а́ки безтілесний дух,
стелюсь поверхнею і лащусь, як вербовий пух,
не наполохати б невинну насолоду
необережним по́рухом руки –
у озері купаються зірки…
лежу, розкинувшись на плесі – як латаття,
зринає із глибин моїх тугий клубочок білої лілеї:
розтулю очі і не втямлю – де я?..
…за обережним по́рухом руки
пливуть (по небу чи по озеру?..) зірки –
спішать наввипередки…
наздоженуть:
щоб обтруситися й обсохнути з води -
переберуться на моє чоло,
умостяться гуртом, як низка діадеми:
уже й не силюсь розібрати – де ми?
яка різниця – де б уже й було…
…та ж ніби в озері –
онде знайомі верби
полощуть в срібнім ку́пелі гілки…
сторожко снять мальками ластівки́
на приозернім яворі…
стара
небесна твердь скрипить навстріч Зорі –
в нічному озері,
мов срібні качечки,
пірнають і хлюпочуться зірки
…невже заснула на плаву?
таки, **похоже, сниться…
а в тім, яка різниця…
15.06.2013
*ґерелиця – табун, зграя диких або свійських птахів
**похоже на те — цілком імовірно, може статися
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431647
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2013
автор: Валя Савелюк