Нишпорять ночі на проліт
У снах моїх найгрізні звірі,
Та я не стишую політ
Скрізь гущину безглуздя хмари.
Лечу немов в падінні вниз,
Але знаходжусь вище-вище,
Вже промайнув дощі із сліз,
Лечу вже там, де вітер свище.
І бачу сонце в чистоті,
І бачу з обрію оману,
Що дійсно юрмить золоті
Таїнства блискавок з туману.
Хочу з'ясувати: то що?
Чому цяця така примхлива?
Але вже падає воно,
На землю падає як злива.
І думаю: "То де літав?
Чому весь час я щось руйную?
Добре: нехай я знав/не знав!"
Так подумки з себе глузую.
28.07.1997
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431650
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 15.06.2013
автор: Левчишин Віктор