Пиши мені. Інакше – як почую
чи тихий сум, чи радість – між рядків.
Тоді і я тебе заінтригую
одним рядком на кілька дієслів.
Постукай в двері. Я завжди відкрию
і гляну в очі злякані, сумні.
Ти зовні все ще схожа на Марію
і цим колись подобалась мені.
Тепер проси, чого від мене хочеш.
Та тільки знай, стараєшся дарма,
бо той струмок уже не перескочиш,
що вчора загатила ти сама.
Тепер кажи, – [i]прости мене за зраду,
що підкосила щастя для обох.[/i]
Я можу зрозуміти. Ти не рада?
Та як простити? Адже я не Бог.
Тепер молись, бо як же я без тебе,
такої непотрібної собі?
Я б теж молився, та гнівити небо
не можу вже дозволити собі.
Та все ж, поклич, щоб небеса почули,
що ми розрахувались до гроша,
аби тепер ніколи не забули,
що в нас на двох була одна душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431729
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2013
автор: I.Teрен