залишилась сама
на краю́ біди,
навіть за краєм…
стільки любила і пестила,
а ніхто не подав води –
і в подальшому не чекаю…
ні, не обра́за,
але тверезий ро́змисел це:
світ заклопотаний
одвертає лице,
як дзеркальце…
за дітей ще – же́вріюче молила,
але … зда́леку якось,
ніби проз товщу, із безпросві́тного дна…
що вмирала – безпри́страсно розуміла,
цілком усвідомлювала…
…згорнулася
на терновому о́дрі,
як у безмежному Всесвіті – сама-одна…
терпіла,
приймала тілесну муку –
без жодних видінь і чудес
відчула –
як тепла чиясь Рука
лагідно узяла
мене за руку…
спокоєм уповила́
лагідність,
затишок і тепло…
невидиме зором світло…
півдоби, кажуть, мене не було:
бездиханне тіло
усю ніч самотою на одрі проле́жало –
не боліло…
Хто за руку тримав - і не спитала,
бо
знала...
…розклепи́вши уранці повіки,
побачила… полотно:
воно
символічною зна́чимістю одразу
глиби́нну свідомість вразило:
у обра́мленні білого прямокутника –
волошково-синє, світлом насичене, тло
і абсолютно точно
у прямокутник вписане ідеально –
ясно-червоне коло…
…біла рам-ка,
волошкове тло
і вписане ідеально
між гранями прямокутника –
ясно-привітне червоне Ко-ло…
у свідомість, сповиту Тишею, мов дитя
у сонні байкові пелюшки –
вистрелив єдиний паросток думки:
ЖИТТЯ!..
…а тоді уже, слі́дом,
прийшов розсудок з інобуття́
і розтлумачив,
що саме дух,
повернувшись передніше нього до тіла –
побачив:
зимовий ранок,
госпіта́льна палата,
тіло «в койці»,
до сходу повернуте випадково(?) лицем…
перший «предметний» погляд
ухопив
прямокутне біле вікно –
було воно
синім небом задрапіроване рівномір-но,
а червоне Коло проявилося - Сон-цем…
…залишилося відчуття –
відсутності
і стертого за́пису
на "магнітній плівці"
мого
внутрішнього часу:
відчуття
частково стертого запису –
на тонесенькій плівці мо́го
життя…
земного
16.06.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431845
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 16.06.2013
автор: Валя Савелюк