Порозпускала довгі коси злива,
До вітру небайдужа і ревнива.
Ховала милого в свої зап’ястя,
Щоб душу привернути, як удасться.
Обцілувала личенько і руки,
Здавалося, не буде більш розлуки.
Його купала у безмежній ласці,
Щоб почувавсь щасливим, наче в казці.
Та, видно, вітер не любив неволі.
Зірвався й полетів назустріч долі —
Шукати щастя у безмежжі часу,
Бо сам для себе не знаходив спасу.
І, прихопивши пригорщі водички,
Враз розчинився ув обіймах мжички...
Так гнівно заломила руки залива:
— Чи ж не достатньо я тобі красива? 2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431864
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.06.2013
автор: Lana P.