Покликав би, якби мене почула,
побіг би сам, якби напевне знав,
що ти мене ще й досі не забула
на чорний день, що ніби не настав.
То чом на чашку кави не заскочиш,
як водиться в людей вряди-годи,
коли не знати, хочеш чи не хочеш,
щоб хтось тебе покликав назавжди?
Вже знову є про що поговорити,
як нам чекалось-скучилось обом
і як нам далі в цьому світі жити,
коли одні обов’язки кругом.
І треба буде думати-гадати,
чому не зачиняємо воріт,
коли здається треба небагато,
аби обняти знову білий світ.
Чому ти сумно голову схилила?
За стільки літ вже кожен відстраждав,
коли була відкритою могила,
в якій для інших суджений лежав.
За ближнім не поплачеш для годиться,
коли навіки лик його застиг,
і на роки лишилась таємниця,
що він хотів сказати
і не встиг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431896
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 16.06.2013
автор: I.Teрен