Загіркою видалася кава
В час, коли мені так треба ніжності.
Так безглуздо я злилася з більшістю.
Моя музика тобі вже не цікава.
Трохи тяжче вчора стало дихати
Тим повітрям, так заасфальтованим,
Сонцем спеченим і з примісом споминів,
Що маскують всі розумні виходи.
Якось мало так сьогодні неба,
Що не встигло разом нас побачити.
Воно не в силах нам цього пробачити,
А я собі… Та так мені і треба!..
І стимулу якось нестерпно мало
Вперед іти і попереднім далі жити.
Повір, нам краще трохи відпочити.
Тебе дістало… І мене дістало.
У телевізор вимкнений дивлюся.
Люблю цю німіють блідо-сірого екрану
Й пружину із радянського дивану.
Без тебе божевіллям похмелюся.
Залиш мене з папером в симбіозі.
Його весь вечір олівцем кохатиму
І майже мовчки знову жалкуватиму,
Що я в поезії застрягла – ти у прозі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432107
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.06.2013
автор: Твоя Наталка