...В ефірі знову затишшя. А в Їхніх душах?.. Зневіра... Це вперше вискочило з його терпеливої, життєствердної, оптимістичної душі. Ганьба, пане Художнику! Слабкість не для тебе! Дійсно, того шаленого дня 30 травня не хотілось жити. Не йшов ні новий, ні старий сюжети задуманої картини. Хотілось пролити сльозу, із ким-небудь поділитись наболілим, щоб якось затамувати душевний біль чи зняти гнітучий настрій. А тут ще проблеми «виробничого» характеру: збирались відібрати майстерню, до якої Він вже так звик і в якій так багато народилось нових картин, ескізів, сміливих сюжетів, задумів& Щоб якось розрадити душу, розгребти звалище, здається, нерозв'язаних проблем, він вирішив завітати до своєї давньої колеги, яка у той час знаходилась у «творчій» відпустці по догляду за малою дитиною. Вона мешкала у передмісті, у добротному, але перенаселеному приватному будинку, неподалік від маленької річечки, що впадала в Дніпро, і вабила кожного, хто перетинав ті краї своєю прохолодою і чистою, мов «непорочна» юність, водою. Із полустанку треба було йти до наміченої цілі через зелену леваду, що межувала з досить густим сосняком, на узліссі якого стояла неповидна хатка, що нагадувала «избушку на курьих ножках» із казки про Бабу-Ягу. Господиня цієї оселі дійсно нагадувала згаданого персонажа із відомої дитячої казки, але за змістом своїм була мудрою і доброю, молодою душею жінкою, мимо якої пройти страдницькому чоловікові чи жінці було дуже важко, щоб не заглянути в її привітну о селю і отримати ту чи іншу пораду, віднайти разом з нею вихід із скрутного душевного стану. Невідомо, якою магічною силою володіла ця жінка, але її гральні карти у її покручених, як людські долі, пальцях оживали і говорили, світилися просвітленням і розрадою. З такими думками і хисткою надією на полегшення Він рішуче поклав руку на клямку хвіртки «Баби Яги» і легко відкрив її, бо від частого користування защіпка була відполірована і гладенька, що робить найкращу рекламу господині-знахарці як ескулапу людських душ, які часто користувались цією клямкою, щоб зайти до оселі хворою, а вийти свіжою, оновленою. Ось так і Він зі своїми проблемами став черговим, вимушеним полірувальником защіпки від хвіртки популярної «Баби Яги». Бабуся Ягуся зустріла Його щирою, напрочуд відкритою посмішкою, чим вже зробила вагомий внесок у майбутній «психотерапевтичний сеанс» для нового відвідувача. Стримано привітавшись, страдник похапцем розстібнув дипломата і методично виклав на стіл все що там було: ритуальний буханець хліба, цукерки, каву та червінця, щоб якось розігріти своє похололе серце та зробити добрішим і так добрий погляд карих, ще молодих і блискучих очей своєї рятунки. «Баба Яга» розкинула карти. В центрі, звісно ж, Вона, жирова дама. Через карту праворуч дзвінковий валет - Він, червовий король, по діагоналі ліворуч ще одна, вже червова дама, між ними шістки, вісімки, дев'ятки, та все чомусь червові -любов, злагода, сяюче майбутнє...Одне слово, червовому королю повезло з жировою дамою, бо ж Вона його любить, і навіть більше, ніж Він Її, та - бісова душа червова дама ніяк не зацікавлена реалізації Любові, більше того, не здогадуючись про існування Феномену під назвою «велика і несамовита», всіма зміїними силами шкодить останній, застосовуючи всі ганебні засоби, в тому числі і «забобонні». З іншого боку, дзвінковий валет стереже свою хрестову «сусідку», також особливо не нехтуючи «силовими» методами, чого «хрестова» боїться, як порохова бочка (левиця ж!) вогню. А ще є донька (теж левиця), яка ревниво стереже свою мамцю від непередбачуваних поворотів долі. Ось і роби свій «вибір», пане Художнику!..
Все ж «психотерапевтичний сеанс" "Баби Яги» вдався, бо страдник так обм'як душею, що подарував своїй душерятунці пару останніх ескізів, які, на щастя, не вписувалися в сюжет останньої великоформатної картини. Він вийшов з «лабіринтів» нехитрої оселі «Баби Яги» у піднесеному настрої, голосно наспівуючи «Така її доля» і підстрибуючи то на одній, то на іншій нозі, бо ж на узліссі, де стояла така рідна тепер Йому «хатинка Баби Яги», нікого не було. Його настрій передався ефірові, який ось уже декілька днів загадково мовчав, і Він написав:(СМС, звісно ж, інтимного характеру)...
А що написав, можна буде довідатися після завершення задуманого роману у віршах і прозі, в якого ще немає назви, сюжету і маси матеріалу. Одне лише здається певним - опус повинен бути з грифом "для службового користування" тільки чоловічій половині нашого прекрасного цілого під назвою "Він і Вона". В іншому разі нема жодної гарантії для подальшого життя і творчості нещасному авторові...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432117
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.06.2013
автор: Олекса Удайко