Нас на віки школа поєднала,
Юність в нас була на всіх одна.
І любов, мов квіти, засівала
В наші душі сонячна весна.
Нас життя розкидало по світу,
Мов насіння, та чіплялись ми
За найменший ґрунт і теплим літом
Проростали власними дітьми.
Вже й на світ з’явилися онуки,
(Боже мій, як швидко плине час),
Та чим далі день стає розлуки
Все частіше згадую наш клас,
Вчителів, що відійшли у вічність,
Хто із нас пішов за ними вслід…
Пам’яті горять невтішно свічі,
Наших душ розтоплюючи лід.
Ми змінились, трохи споважніли,
Не стрічки у косах—сивина.
Тільки очі геть не постаріли,
Тільки в душах світиться весна.
Тож вам літ, здоров’я і любові
Я бажаю, щоб іще не раз
Ми зібрались в рідній наший школі
Пригадати зоряний наш час.
[i][u]Писалося моїй мамі на 45 річницю завершення школи[/u][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432375
Рубрика: Присвячення
дата надходження 19.06.2013
автор: Олена Іськова-Миклащук