1
Журиться вдова непосидюща,
що не бачить прикрощам кінця,
що вилазять боком рідні кущі,
що не тішать православні пущі.
Треба десь поближче до Творця:
2
[i]– Дожилась, –[/i]
аби лишень скоріше
вирішити весь пакет проблем:
[i]– Помандрую. Там не буде гірше.
Де ж іще шукати місць святіших,
ніж Єрусалим чи Віфлеєм?
Вік жила в своєму закапелку.
А тепер, як мріялось, лечу
в край обітований та далекий,
де – на зиму гніздяться лелеки,
і – на щастя є «Стіна плач́у».[/i]
3
Від безмежжя вражень притомилась.
В решті решт дійшла і до Стіни,
до Стіни тієї прихилилась,
помолилась. Може, й помилилась,
не згадавши про Господню милість,
що для всіх нараяли сини.
В пам’яті десь глибоко зненацька
зблиснула зоря полин-трави,
і мов шабля нищівна козацька
викреслила все із голови.
4
Тихо опустилась на коліна,
мов найближча із усіх колін.
Перш, ніж відзвучить в душі:
[i]− Амінь, –[/i]
бачу ще похилену калину
і думками на Вітчизну лину,
[i]− Боже, збережи нам Україну
мудрістю прийдешніх поколінь.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432425
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 19.06.2013
автор: I.Teрен