І ще один прожитий день даремно…

Весняний дощовий день...
На серці самота...в руці кальян...
За вікном смеркає...вечір настає...
І знову день пройшов дарма...

Хтось скаже, що це пусті слова...
Без рими й смислу.
Можливо, так, а може, ні...
Життя, мов дим, розвіявся й нема...

І так, щодня, живе те серце,
Яке любило і розбилось назавжди.
Постукуючи в грудях, зрідка б'ється,
Пригадуючи ті щасливі дні.

І вже, ніколи, в унісон вони не будуть битись,
І покохати так не зможуть теж вони.
Зажиють шрами, зникнуть болі...
Та пам'ять не зітруть вони.