яка щаслива –
росами змита,
сонцем і за́тінками перевита
трава
лісова,
незаймано соковита…
іду стежко-ю
і жалкую:
така трава!..
ах, і чому наразі я не коро-ва…
мати б
отаке продовгува́те
і собі лице,
щоб втопити його по самі вуха
у бездонно смарагдове радісне царство оце…
і носом, і ротом,
і шорстким язиком
неймовірно зеленої свіжості аромати
у себе, в себе!
усім єством –
з насолодою поглинати…
вбирати, пере-жувати…
…у корови – верхніх зубів зовсім нема…
їм смакоту і радість зелену – очи-ма…
скільки сягає зір – трава, трава –
красива,
аж ореолець тремтить над нею
сяючим туманце́м –
щаслива
падаю у живі крепдешини
з усіма
зеленого переливами
і тумані́ю - сер-цем…
20.06.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432601
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2013
автор: Валя Савелюк