От емігрує Орест Лютий
І... наче, буде все як завше,
І будуть жити наші люди,
Та... стане, раптом, більше фальші.
Бо совість ця людина будить,
Яку у нас давно приспали,
Яку сховали в сейфи люди,
Аби не злостити васала...
Багато вже емігрувало,
Надію втративши на краще,
А ми "спимо", нам горя мало,
"Спимо", як те тупе ледащо.
Хоч Орест Лютий і лютує,
Але, таких як він, ТАК МАЛО!
Нам сподіватись з вами всує,
Що хтось здолає нам васала.
Допоки вила десь у льосі
І думка вже про них крамольна,
Ми житемем, як жили досі,
А совість спатиме безвольно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433075
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.06.2013
автор: Патара