Прожив чимало дід років,
Давно вже вийшов з парубків.
На старість спокою хотів –
Коханню зась і поготів.
Та ледь зійшов останній сніг
Гуляти в парк мерщій побіг,
Старечі гріти кісточки,
Збирати перші квіточки.
У тому ж парку на біду
Уздрів він жінку молоду,
Що посміхалася весні
Та власній вроді і красі.
Дідусь наш мало не зомлів.
Ріка кохання, сто чортів,
Зненацька вийшла з берегів
І клята повінь почуттів
Забрала розум у полон.
В душі настав армагедон.
Мовчи підступний соловей,
Бо серце вискочить з грудей.
З чола струмить холодний піт –
Страждає дід на схилі літ
Від нездійсненності бажань,
Душевних мук та поривань .
Тримається з останніх сил,
В очах темніє небосхил,
Тремтить стривожена душа –
Свідомість тіло полиша.
Присів на лавку і зомлів,
Час викликати лікарів.
А та красуня й не збагне,
Що дід той ледве не помре.
За мить приїхала «Швидка»
І лікаря тверда рука
До тями діда поверта.
Тут думка вертиться проста:
«Ото вже в парку погуляв,
Ледь Богу душу не віддав
Через примарні почуття,
Не варті залишків життя.
Коли Ви станете старі,
То ліпше в тихому дворі
Спокійно грайте в доміно –
Красунь дивіться лиш в кіно.»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433300
Рубрика: Гумореска
дата надходження 24.06.2013
автор: Олександр Ковальчук