В мене змокла душа і додолу котилися краплі.
Вже калюжа стоїть, а вони все біжать і біжать.
Я тихенько іду, а дороги немає, не втраплю.
То по пояс трава, то стерня, то одна сіножать.
Ти що, плачеш, душа, загартована сонцем і вітром,
Чи дощі розтопили осінню твою самоту?
А чи знаєш - від сліз твоїх серце любов’ю прикрите.
Нелегку ти життєву дорогу обрала – круту.
Я не плачу, то краплі стікають від поту і болю.
То минуле болить, а майбутнє пече, як вогонь.
Я не знаю, як серце – думки мої босі і голі
І немає тепла від недавно гарячих долонь.
Ти не плачеш…я знаю, що сльози твої не побачу.
Заховаєш далеко в дороги свою самоту.
Що це…мокре й солоне…не втримався, я тепер плачу,
Я тривогу і біль із любов’ю у косу сплету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433346
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2013
автор: Тамара Васильєва