Мальви білії зранку кохались в траві,
Пелюстки розпускали лапаті.
Цілували їх джмелики в губи й бджілки,
Гріли ніжки свої у пилку волохаті.
Під капличкою липа стара, в молоці,
Скільки років їй сивих, не знати.
Квітом сипляться світлії очі її,
Притулилась щокою до рідної хати.
На траву біля неї щасливий приліг,
Ой, як пахне ж цей цвіт медунковий.
Блимнув зайчиком промінь на мамин поріг,
Полетів у дитинство метелик ранковий.
Щем розлився солодкий в дитячій душі,
Я думками за ними полинув.
Тут колись цілували мене спориші,
Паничі колихали, як рідну дитину.
Соловейко затьохкав, струною збринів,
Спив з округи красу світанкову.
Здарував бурлакові, беріг він мені,
Заховав до пори у своєму смичкові.
Полетіла удалеч, як пісня душа,
Щойно випила зайвого рому.
Било серденько в грудях маленьке пташа,
Повернулось нарешті, до рідного дому!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433351
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.06.2013
автор: Дід Миколай